Панас Мирний

5. Доведіть або спростуйте тезу, використовуючи переконливі аргументи: роман Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — твір реалістичний.

Роман Панаса Мирного написаний лише народною мовою. Відповідає вимогам реалістичної теорії і композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні»: автор послідовно показує і розвиток самого характеру Чіпки, і передісторію його села, і постаті власників-поміщиків.

Глибокий і несхибний реаліст Панас Мирний не прикрашував народні маси, не терпів ніякого гриму: зображував їх темними, забитими, з вірою більше в чорта, ніж у Бога, убогими, голодними. Але під тією убогістю розгледів духовну красу, чесність, працьовитість, високу моральність, волелюбність. Не кажучи вже про Оришку, Мотрю, навіть розбійник, зарізяка Чіпка — люди душевно чисті, красиві, тільки соціальна несправедливість штовхнула їх у прірву, спотворила й покалічила їхнє життя.

Ось як реалістично описує автор почуття Чіпки, коли він дізнається про те, що Галя засватана: «Як хто гострий ніж угородив Чіпці у серце, – так невеличкі ті три слова. Як хто обухом гамселив у його голову, – так одзивалося в ній гірке ридання Галине… Він хапався за думку, – що тепер робити, – та голова й пам’ять уже не служили йому… Думки рвалися на шматочки; він силився звести їх докупи, напрягав розум… та, здається, й розум його покинув… Нічого не пригадає… Чує тільки, як у Голові гуде, шумить, дзвонить; як серце раз поз раз тіпається, наче збирається вискочити…».

І зовсім інакше змальовані ті, хто висмоктував сили в народу, нещадно гнітив їх. Пригадаймо епітети, порівняння та інші словесні характеристики панів Польських, чиновників, сільських верхів. Польські «потомки голопузої шляхти», кодло, сонмище; Шавкун «як той павук, сплів, розкинув сітку»; Чижик — сутяжище; сільський голова — пуздрата собака, «багатир, що сирітське добро з’їдає.»

У романі «Хіба ревуть воли...» через образ Грицька і його каторжну працю на півдні з косою, вантажником у портах ми знайомимося із новим пореформеним явищем заробітчанством.

Заслуга письменника-реаліста і в тому, що після нього не торкатися значимих суспільно-громадських питань у своїх творах письменники вже не могли, він остаточно і назавжди відрізав шляхи відступу на позиції етнографізму та побутописання в художній прозі.