Іван Нечуй-Левицький

4. «Іван Левицький — се великий артист (митець) зору, се колосальне, усеобіймаюче око України»(І. Франко). Як ви розумієте ці слова?

Великі епічні повісті І. Нечуя-Левицького створювалися в 1870 – 80-і роки, коли широкого розвитку набув реалістичний соціальний роман, в якому розкривалися історія поколінь, генеза героїв та їх шлях у складних сімейно-побутових та соціально-громадських умовах. І. Нечуй-Левицький за обсягом творчості наближається до Бальзака – творця «Людської комедії» та Е. Золя в «Ругон-Маккарах». Видатний письменник-реаліст своєю творчістю здійснював перехід української прози від традиційної оповідної форми до об’єктивно-епічної розповіді, що відкриває простір для введення широких малюнків соціального побуту й процесів праці, для докладних характеристик дійових осіб та перетворення пейзажу на істотний компонент твору. Головною його заслугою було створення соціально-побутової повісті, в якій типові характери були намальовані з повнотою, властивою письменникам гоголівської реалістичної школи, і поставлені в докладно описані, етнографічно й соціально правдиві типові обставини. Побут селян, багатих і бідних, закріпачених і «вільних», повсякденне життя української інтелігенції, старосвітського і «новомодного» духовенства, артистичної богеми, праця найманих робітників на сахарнях і рибальських промислах – все це зображено на його епічних полотнах.

Тому важко не погодитися зі словами Великого Каменяра, що І. Нечуй-Левицький — «се колосальне, усеобіймаюче око України».