Володимир Винниченко

8. Про який «момент» ідеться в однойменній новелі В. Винниченка?

Мабуть, немає людини, яка б не знала слова з поеми Й. В. Гете «Фауст»: «Спинися, мить! // Прекрасною Ти стала…», але в монолозі Фауста є рядки, які, на мою думку, стали відправним пунктом для В. Винниченка в процесі написання новели «Момент». Ось вони: «Спинися, мить! Немає вороття, // Я у минуле не верну ніколи, // Я не бажаю слухати докори, // Спинися, мить, — виразнице життя.».

Справді, життя — це чудо, і, я думаю, воно не перестає бути ним, коли люди стають дорослими. Але часто люди звикають до життя, воно стає для них буденщиною. Навіть таке святе почуття, як кохання, вони перетворюють на побутовий елемент щоденного буття.

Тож недаремно і панна Муся каже Шехерезаді: «Щастя — момент. Далі вже буденщина. пошлість». Ось чому, незважаючи на те, що герої благополучно переходять кордон, вони розлучаються, прагнучи залишити своє почуття чистим і високим.

Проте зустріч героїв новели не була випадковою. Переживши разом межову ситуацію страху і смерті, перейшовши кордон, зазнавши великого щастя, вони пройшли через духовне змужніння — і народились знову іншими, внутрішньо багатшими людьми: «Це був вихор життя, який зміта все сміття «не треба», «не можна», це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі».