Ольга Кобилянська

8. Доведіть, що краса вільної думки, аристократизм духу — провідні мотиви новели «Valse melancolique».

Ознайомившись із текстом новели О. Кобилянської «Valse melancolique», відразу відчуваєш, що героїні твору — сильні інтелектуально, психологічно, морально, а також надзвичайно емоційні й чуттєві люди.

Є такий вислів: «Аристократом можна не народитися, але можна ним померти».

І Ганнуся, одна з героїн новели, своєю поведінкою намагається утверджувати його в житті. Вона не сприймає приземленого й буденного, а, навпаки, живе лише високим мистецтвом, у всьому шукає красу: «Коли б усі були артисти освічені й виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лише сама гармонія й краса».

Молода художниця вважає себе улюбленицею долі, пишається власним талантом, боляче переживає, коли не отримує першого місця на конкурсі. Родина матеріально підтримує її, але для Артистки, як іменує себе дівчина, маючи на увазі поняття «людина мистецтва», таке ставлення здається буденною річчю.

Дівчина не вважає кохання чимось надзвичайним. Для неї найважливіше — її талант, а ймовірний коханий — лише «живий образ». Одруження для Ганнусі – вибір не серця, а розуму: «Я готова віддати руку першому-ліпшому заможному чоловікові, щоб тим щиріше віддатися штуці (мистецтву)». Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так: «Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні».

Надзвичайно талановитою, незалежною та гордою виступає і Софія.

Щиро покохавши, швидко відчула «поганість покори». Вона подала коханому свою душу, але він виявися просто «мужиком», у якого лише одне бажання — оженився із донькою якого-небудь багатія.

Ганнуся досить влучно пояснює приховані почуття Софії: «…Гармонії шукає, хоче гармонійно вижитися вповні. Шукає рівноваги. Розумієш, що то значить? Щоб не заважити надто вдолину й не піти без міри вгору, а саме як треба».

У цих психологічних портретах поєдналися індивідуалізм, душевна витонченість, узагалі любов до краси, незалежність і розвинене почуття власної гідності. Є в цих образах і внутрішній драматизм, смуток та певне розчарування в надії на щастя. Усе разом складає зміст такого поняття, як духовний аристократизм, що став для модерністів, зокрема й для О. Кобилянської, бажаним ідеалом жінки-інтелігентки.