Розділ 3. Русь-Україна у другій половині XI - першій половині XIII ст. - § 11. Політичне і культурне життя Київського, Чернігівського й Переяславського князівств у другій половині XI - на початку XIII ст.

5. Дайте відповіді на запитання.

♦ Як особливості політичного життя Київського князівства другої половини XI – першої половини XIII с т . впливали на його історичний розвиток?

Правителі в Києві змінювали один одного через 6-8 років, а то й частіше. І жоден не мав спокійного князювання, адже був змушений відбиватися від збройних домагань інших претендентів. Траплялися й змови, у яких активну участь брало київське боярство і навіть половці. У 1169 р. у боротьбу за київський стіл включився Владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський - онук Володимира Мономаха. Зібравши велике військо й заручившись підтримкою половців, а також чернігівських і галицьких князів, Боголюбський рушив походом на Київ. Літопис свідчить, що після тривалої облоги місто здалося завойовникам і зазнало небачених руйнувань. Проте це не призвело до утвердження Боголюбського на київському столі.

♦ Чим вирізнялося політичне життя Чернігівського та Переяславського князівств?

Чернігівщина належала до найдавнішого осередку Руської держави. У період роздробленості Чернігівське князівство розпалося на менші уділи. Найвпливовішим з-поміж них вважалося Новгород-Сіверське князівство. У Чернігівському князівстві було чимало міст. Найбільші - Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ, Курськ, Стародуб - доволі часто згадуються в джерелах. Стольне місто Чернігів поступалося розмірами лише Києву. Чернігів був добре укріпленим і мав чудове сполучення з іншими містами. Чернігівські землі, за заповітом Ярослава Мудрого, належали Святославові. Його сини Олег і Давид стали засновниками династій чернігівських князів - Олеговичів (літопис їх називає Ольговичами) та Давидовичів. Представники цих династій, володарюючи в чернігівських землях, не полишали мрій здобути й Київ.

Територія Переяславської землі порівняно з іншими князівствами була невеликою. На сході й півдні Переяславщина безпосередньо межувала зі Степом. Князівство служило щитом для Києва й решти руських територій. Саме тому в Переяславському князівстві зусиллями великих князів київських споруджували потужні захисні укріплення. Здебільшого як військові фортеці виникали й міста Переяславщини. Неприступною твердинею був і сам Переяслав. Через безпосередню близькість до Києва Переяславське князівство майже цілковито залежало від нього.

Піднесення Переяславського князівства за часів роздробленості пов’язують із князем Володимиром Глібовичем. Він був незмінним учасником численних походів проти половців, зажив слави хороброго воїна й талановитого полководця. Про Володимира Глібовича шанобливо згадує автор Київського літопису як про організатора оборони Переяславщини. Сповіщаючи під роком 1187 про смерть переяславського князя, літописець підкреслив: «Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і всякими чеснотами був сповнений. За ним же Україна багато потужила».

♦ Які характерні риси архітектури та образотворчого мистецтва доби роздробленості?

Храми оздоблювали, як і раніше, мозаїками, фресками та іконами. Щоправда, мозаїку через високу вартість і складність виготовлення використовували дедалі рідше. Михайлівський Золотоверхий собор у Києві був останнім храмом, інтер’єр якого, окрім фресок, прикрасили ще й мозаїки. Доба роздробленості - час становлення й розвитку давньоруського іконопису.

У другій половині XI - на початку XII ст. не лише в Києві, а й у багатьох інших містах Русі будували чимало кам’яних храмів.

Успенський собор Києво-Печерського монастиря, зведений наприкінці XI ст., правив за зразок для храмів у багатьох містах Київської держави. Головну церкву найавторитетнішого монастиря Русі-України заклав навесні 1073 р. Феодосій Печерський, на той час ігумен Печерського монастиря, за підтримки князя Святослава Ярославовича.