СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ - § 22. Безособові речення

Вправа 6. Прочитайте текст і виконайте завдання.

Знімаю з плеча барабан, опускаю ланцюг у вузьку щілину між двома блоками. Скрегіт. Летять іскри. Вагон сповільнює хід. Дах різко нахиляється. Я зіслизаю з нього... І лечу в порожнечу. Розкидаю руки, намагаючись спіймати вітер, але немає точки опори — вітер не тримає мене. Замружую очі й чекаю зустрічі із землею... Удар!.. Приходжу до тями на дні глибокої шахти. Я в снігу. Боляче колінам і ступням, дзвенить у голові. Намагаюся вилізти нагору, до місяця. Борюся зі снігом. Борюкаюся в цілковитій темряві. Усвідомлюю, що не вибираюся нагору — навпаки, осідаю дедалі глибше. Примушую себе заспокоїтися. Товща снігу нерівномірна: у ній є сипучі пласти. Отже, треба вибиратися по злежаному снігу, як по сходах... У цей момент мої пальці натрапляють на щільну, як бетон, і таку ж холодну перепону. Що це? Це дерево. У місті я б здерлася на нього завиграшки, а тут доводиться мало не зубами ці пальці розминати, кожному м’язеняті щосили примовляти: «Тримай!» Знаходжу опертя для ніг. Підтягаюся... (За М. та С. Дяченками).

А. Чому, на вашу думку, автори присвятили цей текст Руслані Лижичко? Що допомагає їй долати перешкоди?

Б. Визначте односкладні речення, укажіть серед них означено-особові (усно).

В. Випишіть безособові речення, зокрема ті, у яких безособове є частиною складного речення.

В. Боляче колінам і ступням, дзвенить у голові. Отже, треба вибиратися по злежаному снігу, як по сходах. У місті я б здерлася на нього заввиграшки, а тут доводиться мало не зубами ці пальці розминати, кожному м’язеняті щосили примовляти: «Тримай!»