Василь Стефаник

4. Чи відобразилося у творчості В. Стефаника його шкільне дитинство? Свою відповідь підтвердіть конкретними прикладами.

На все життя зберігся в пам’яті Стефаника випадок, який трапився з ним у школі і який мало не завершився фатально. Через невисокий зріст Василь не міг досягнути рукою дошки, що висіла на стіні. Вчитель почав так бити хлопця по руці, що вона одразу спухла, а коли ще й учні почали глумитися з побитого, він втратив притомність, після стресу хотів накласти на себе руки. Минав час, а гострота пережитого болю і сорому не згладжувалася. Він пізніше напише: «До того часу і відтоді дотепер я не чув більшого встиду, і здається мені тепер, що я був би іншим чоловіком, якби той встид мене не отроїв».

Вразлива душа Стефаника вбирала й інші драматичні події, що формували трагічне світовідчуття майбутнього письменника-експресіоніста.

І хоча В. Стефаник не написав жодного твору власне про школу, але доля дитини, її внутрішній світ цікавили його дуже.

«Вечірня година», «Вістуни», «Лан», «Діточа пригода», «Мамин синок», «Підпис», «Кленові листки», «Пістунка», «Шкільник», «Катруся» — саме у цих новелах з великою глибиною і любов’ю письменник розкриває душу малих героїв, які в ряді творів виступають центральними.

Наприклад, новела «Шкільник». Безпритульний хлопець-сирота не має жалю від односельчан, попри те, що «дуже обдертий», «ніхто його не годує, ніхто не обначовує, ніхто не обпирає…». В очах оточуючих він – непоштивий, безсоромний хуліган і крадій, який «діти розволочує». Хоча люди і говорять, що він «змудра вповідає», та й хлопець сам свідчить, що «все видить в селі», і що таки «навчивси розуму». Хлопчина, що так прагнув шкільної грамоти (звідси і його прізвисько), мусив набиратися знання у «школі життя»: сирітського і голодного.

Образ Оксани в новелі «Вістуни» розкивається у всій складності та повноті. Якщо братики переймаються лише тим, аби «шукати дуч по полю, керничок ясних і батіжків та ножиків, загублених пастухами», то дівчинці належить працювати, як дорослій. «Оксана здойматиме кожний колосок, що надибле, і буде всі складати понад ярок, аби потім легко найти. Вишукувати буде долини, рови, бо там найбільше колосся. Сто разів на мінуту буде схилятися і буде виглядати, як найпильніша робітниця. Згодом зачнуть їй поперед очі бігати жовті або сині плями, або одна половина ниви буде така, як має бути, а друга половина буде вся зелена…». Важка щоденна праця на зміну пустощам і забавкам викликає у дитячій голівці героїні зовсім не дитячі думки: «…сяде собі на пільній доріжці і підіпре голову таким дуже маленьким кулачком, як головка бодяка, що буде над нею шуміти тихеньке пророцтво її цілого життя…».