Леся Українка

4. Чому життя Лесі Українки називають подвигом? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.

Цій молодій талановитій дівчині, яка так блискуче виступила на українську літературну арену, — судилося важке життя хворої людини. Леся захворіла на туберкульоз в 11 років, і з цього часу хвороба веде свій послідовний наступ на її організм. Почалося від руки, далі недуга перекинулася на ногу, потім на легені і врешті на нирки. Такий стан змушує поетку перебути довгі місяці в ліжку, у «липких кайданах» з гіпсу, піддаватися складним і важким хірургічним операціям, перебувати довгі роки в санаторіях Криму, Карпат /у Буркуті/, Італії, Кавказу, а з 1907 року вона могла жити тільки під південним сонцем Криму, а то й Єгипту.

Життя і творчість Лесі Українки — це вічна легенда про мужність і мудрість, ніжність і титанічну незламність поетеси-жінки, рівної якій важко знайти у світовій літературі.

Леся Українка велика не тільки тим, що зміст її творів є надзвичайно глибокий, що в них знаходимо і цілі покоління знаходитимуть для себе дороговказ, яким шляхом треба нам іти, та до чого прямувати. Це вимагало не тільки поетичного таланту, але й великої і постійної праці над собою. А Леся Українка справді працювала завзято і невпинно, незважаючи на важку недугу, що виснажувала її до краю. Вона писала: «Думка не умре! В таке безсмертя я й привикла вірить».

І дійсно, в її ліричних і драматичних творах знаходимо багато дечого з її переживань, що хитаються поміж крайньою зневірою і розпачем безнадійно хворої жінки та сильною поставою людини, що знає мету свого призначення, мужньо змагається з усіма труднощами та своїми слабостями, щоб гордо й відважно піти назустріч своїй долі і за собою повести інших.

В одній із поезій вона говорить:

… Не раз мій голос дико залуна.
Немов серед безлюдної пустині,
І я подумаю, що в світі все мана
І на землі нігде нема святині.

…Я знаю се і жду страшних в ночей,
І жду, що серед них вогонь той загориться,
Де жевріє залізо для мечей,
Гартується ясна і тверда криця.

Коли я крицею зроблюсь на тім вогні,
Скажіть тоді: нова людина народилась;
А як зломлюсь, не плачте по мені!
Пожалуйте, чому раніше не зломилась!

І дійсно, важкі хвилини у житті Ласі Українки таки переважають над ясними і безтурботними, але вона їм не піддається, не ломиться, а навпаки, перемагає біль, який вони із собою приносять, не зневірюється й на мить в ідеї, якій служить. Під ударами долі міцніє духом, з витривалістю борця змагається з прикрою дійсністю.

У її віршах народ знаходить відгуки тих справді величних і героїчних переживань цієї слабої тілом, але такої міцної духом жінки.

Та що не дає їй утопитись у власному горі, що кличе її до життя та боротьби, що підносить її до висот пророка і нашого духового провідника? Це любов до України! Бо ж не особисті переживання, а Україна, її доля, турботи про її майбутнє — є основним мотивом творчості, — ліричних і драматичних творів Лесі Українки.

Ось її слова:

До Тебе, Україно, наша бездольная, мати,
Струна моя перша озветься,
І буде струна урочисто і тихо лунати
І пісня від серця поллється.

Я думаю, що не кожна людина є настільки сильною, щоб перекреслити своє особисте життя, а ті, що в почутті свого обов’язку, у своїй відданості ідеї це роблять, пережидають це дуже глибоко, хоча й не показують цього по собі.

То ж не дивно, що Леся Українка для українців — це символ мужності, сили духу, незламності та величі людини.