Леся Українка

9. Як ви розумієте слова Мавки про Лукаша, що він «не зміг своїм життям до себе дорівнятись»?

Лукаш — дитя свого середовища. Як і кожен селянин, він мріє про достаток і господарство. Під впливом владної матері в його характері з’являються користолюбство й підлість. Про свою майбутню дружину він судить як про невсипущу, але дармову наймичку: «Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички — не дочки…». Яскравий спалах кохання для нього — короткочасний. Лукаш робить своєрідні користолюбні підрахунки, побоюючись, що лісовичка захоче плату за роботу в його господарстві: «То й добре, коли ніхто не завинив нікому. / Ти се сама сказала — пам’ятай».

Тільки перетворений Лісовиком на вовкулаку Лукаш отримав можливість перестраждати й спокутувати провину, очиститися від усього дріб’язкового, прозріти. З’явилися невластиві його характеру риси: опір злу, почуття вдячності Мавці, іронія у ставленні до наживи й збагачення, до сварок між Килиною та матір’ю.

Залишившись на згарищі, Лукаш подумки перебирає своє життя й відчуває, що наробив багато помилок. Ось чому напівзамерзлому героєві сниться загублена Доля, без якої його життя перетворюється на існування.

Я думаю, що драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, не розумінні свого покликання та мети життя. Він був духовно сліпий, хоча володів «духовним мечем» — музикою, що несла красу.

І хоча Лукаша наділено високим талантом творця, але духовна недосконалість не дозволяє йому «своїм життям до себе дорівнятись».