Олександр Олесь

12. Який із вивчених віршів Олександра Олеся, на вашу думку, наймузикальніший? За допомогою яких засобів автор досягає цієї музикальності?

Мало кому з українських поетів-ліриків вдавалося з такою граничною щирістю й проникливістю висловити інтимні почуття. Ліричний герой стає посередником, своєрідним органом, музика якого сягає небес і здійснюється зв’язок людини з таємничими, позасвідомими силами, самою природою.

Поет надзвичайно точно вловлює ритми та мелодії гаїв і полів, музикою дихає у нього кожен образ. Це голос самої української землі, розкішної й лагідної.

Музикальність досягається на образному рівні — згадуванням солов’їв, які «сміються, плачуть», «б’ють піснями в груди», «шумляче море», «Лист квітці рвійно шелестить, // Траві струмок воркоче.», «...ввесь світ співає», «Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє.», «з піснями в гості // На свято радісне квіток, // Кохання, снів і млості.».

На мій погляд, поет підкреслює, що навіть природа хоче допомогти закоханим. Солов'ї попереджують, що молодість у людини буває лише раз, так само, як і раз буває справжнє кохання, тому треба ловити кожну мить, насолоджуватися хвилинами щастя з коханою.

Як і у народній пісні, у творі наявний художній паралелізм: зіставлення навколишньої краси, буяння природи і почуттів закоханого ліричного героя. Природа ніби спонукає злитися з нею: «Поглянь, уся земля тремтить / В палких обіймах ночі. /Лист квітці рвійно шелестить, / Траві струмок воркоче».

Художня палітра твору забарвлена чарівною милозвучністю, що досягається за допомогою анафор: «Весна іде назустріч вам, // Весна в сей час вам рада.», «…над нас — боги скупі, // Над нас — глухі й нечулі…»), алітерацій та асонансів ([у], [о], [а], [і], [с], [н]: «На свято радісне квіток, // Кохання, снів і млості.», «Та знай: над нас — боги скупі, // Над нас — глухі й нечулі…»).