Олександр Олесь

5. Які мотиви переважають у ліриці Олександра Олеся?

Творчий шлях Олександра Олеся, що тривав понад сорок років, можна поділити на два періоди, сповнені натхнення й естетичних відкриттів.

Перший період творчості (1905 — 1921) сповнений важливими здобутками поета: з'явилися збірки «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії. Книга II» (1909), «Поезії. Книга III» (1911), якими Олесь утвердився як митець-символіст.

У ранній творчості Олександр Олесь передусім постає як яскравий лірики, тема кохання для якого є однією з найулюбленіших поряд із громадянською. Це й не дивно: поет закоханий (саме майбутня дружина 1904 р. почала називати його Олесем).

Мінливість настрою ліричного героя, мотиви глибоких душевних борінь, контрасти життя, для яких поет знайшов блискуче-точну формулу. «З журбою радість обнялась», притаманні більшості поезій Олеся. Збірка відбила вище розуміння мистецтва й вищу любов до народу, задушевність лірики молодого поета-ідеаліста, мінливість настроїв його ліричного героя, співзвучних швидкозмінному життю. О. Олесь показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові.

Маючи жвавий темперамент і любов до життя, митець співає хвалу цьому світу, природі, ідеальність якої суголосна життєствердним настроям митця.

Важливими були події революцій 1905 і 1917 років, ознаменовані яскравим виявом українського національного відродження та утворенням Української Народної Республіки, оспіваної Олесем у поезіях «Воля!? Воля!?», «Ранок, ранок! Час світання», «Живи, Україно» та інші. Вплив поезії Олеся в часи революції був величезний. Це, власне, він організував свідомість тієї інтелігенції, що потім активно боролася у війську УНР проти більшовиків.

Другий період творчості обіймає 1921—1944 роки, які Олесь прожив у еміграції, болісно роздумуючи над втратою Україною державності, проте плідно працюючи. Це засвідчують поетичні збірки «Перезва» (1921), «Минуле України в піснях. Княжі часи», «Поезії. Книга X» (1930), «Кому повім печаль мою» (1931), «Цвіте трояндами» (1939), пройняті історіософським осмисленням долі України, особистою тугою за рідною землею, патріотичним пафосом: «Тільки в снах її подих відчуємо. / Ті муки, надії, жалі, / Тільки в снах затишних почуємо / Рідний голос святої землі».

Природа в ліриці Олеся виступає не просто зовнішнім аналогом чи тлом переживань людини: поету притаманний своєрідний поетичний пантеїзм – розлиття почуттів (і взагалі особистості) в житті квітів, трав, сонячного проміння. І хоча вона в поета мало конкретизована описово (переважають загальні назви – пташки, квіти – або ж назви, що встигли стати штампами – солов'ї, жайворонки, орли). Але природа в поезії Олеся живе дуже виразним життям. Автор тонко передає її порухи й настрої, відображення природи у нього переважно музичне, з очевидно відчутними ритмами. Кращими зразками пейзажної лірики Олеся є ряд віршів із циклу «Щороку» (третя книга), де змальовано річний кругообіг природи.

На мою думку, Олександр Олесь відчував органічну нерозривність з життям народу, його духовними запитами на шляху до визволення. Порушуючи громадянську проблематику, він не забував про естетичну категорію краси, що засвідчує вірш «Яка краса: відродження країни!..». Митець віднаходив красу в героїчній боротьбі за щастя народу, змальовуючи цілісний образ ліричного героя, в якому героїчне начало поєднується з людяністю. Критеріями краси були патріотизм, життєва енергія, діяльна позиція творця історії.